Стисле рішення Європейського суду з прав людини по справі «Кісельов проти України»

РАДА ЄВРОПИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Кісельов проти України"

(Заява N 42953/04)

13 червня 2013 року

Стислий виклад.

Заявник подавав до національних судів декілька позовів. Рішеннями від 11 грудня 2003 року (див. нижче: друге провадження), 25 грудня 2003 року та від 24 лютого 2006 року національні суди присудили заявнику певні виплати.

22 лютого 2005 року рішення від 25 грудня 2003 року було виконано в повному обсязі.

За твердженнями заявника на час ухвалення рішення Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) залишок заборгованості за рішенням від 24 лютого 2006 року становить близько 85 євро.

Станом на 28 вересня 2010 року рішення від 11 грудня 2003 року залишалось частково невиконаним.

6 вересня 2002 року заявник звернувся до Залізничного районного суду м. Сімферополя (далі - Залізничний суд) з цивільним позовом проти різних державних органів щодо відшкодування шкоди, завданої йому ушкодженням здоров'я, та надання житла (далі - друге провадження).

9 березня 2004 року Залізничний суд виділив позовні вимоги заявника в частині надання житла в окреме провадження, які станом на 28 вересня 2010 року залишались на розгляді в цьому суді.

До Європейського суду заявник скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на неналежне виконання рішень суду від 11 та 25 грудня 2003 року, 24 лютого 2006 року Заявник також скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції на надмірну тривалість другого провадження.

Крім того, заявник скаржився на інші порушення його прав, передбачених Конвенцією та іншими міжнародними договорами, які Європейський суд визнав неприйнятними.

Враховуючи, що розмір суми, присудженої рішенням від 25 грудня 2003 року, становить близько 30 євро, а розмір заборгованості за рішенням від 24 лютого 2006 року, за твердженням заявника, становить близько 85 євро, Європейський суд вважає, що заявник не зазнав суттєвої шкоди у зв'язку з неналежним виконанням вказаних рішень, а тому ця частина заяви є неприйнятною на підставі підп. "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

З огляду на те, що рішення від 11 грудня 2003 року станом на 28 вересня 2010 року залишалося невиконаним, та свою усталену практику з цього питання, Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з невиконанням вказаного рішення суду.

Європейський суд також встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю другого провадження, оскільки позов заявника, який було подано 6 вересня 2002 року, після більше 8 років провадження все ще розглядався в Залізничному суді - суді першої інстанції.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

"1. Оголошує скаргу щодо невиконання рішення суду від 11 грудня 2003 року та скаргу щодо надмірної тривалості другого провадження прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятною.

2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо затримок у виконавчому провадженні.

3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості другого провадження.

4. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявнику 3500 (три тисячі п'ятсот) євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.".